МІНІСТР КУЛЬТУРИ
Ланґ Ланґ про гурт Metallica, музичну освіту, Ганса Ціммера, Гербі Генкока, світове громадянство і буття Людини
Народившись у невеликому китайському місті Шеньян, Ланґ Ланґ розпочав вчитися грі на фортепіано у віці трьох років, дав свій перший публічний виступ у п’ять років, поступив до Центральної музичної консерваторії у Пекіні у дев’ять років і продовжив навчання в Кертісовому інституті музики у Філадельфії (США). Неминуча слава застала музиканта у 1999 році, коли він в останній момент замінив піаніста Андре Ваттса у складі Чиказького симфонічного оркестру під час виступу на найстарішому у США музичному фестивалі під відкритим небом «Ravinia Gala». В той день, Ланґ Ланґ зіграв Перший фортепіанний концерт Чайковського. Після виступу, Джон фон Рейн під враженням написав до газети Chicago Tribune: «Фантастична техніка, абсолютний контроль (навіть при неймовірному темпі), гнучкий ритм, впевнена концентрація, нескінченно забарвлений тон, який може змінювати інтенсивність, перебуваючи то сильним та енергійним, то м’яким і ніжним, а також готовність піти на ризик – все це вже існує у його піанізмі».
Пізніше, через роки, критики вже не були настільки ж прихильними. Багато хто відкидає театральність виконання Ланґ Ланґа: «Його схильність до самозакоханої, надмірно емоційної манери гри зазвичай бере гору», – висловив таку думку Ентоні Томмазіні в інтерв’ю для New York Times минулого року. «Bang Bang» – це накинуте прізвисько (яке, врешті решт, зовсім не римується з іменем виконавця), що його вживають по відношенню до Ланґ Ланґ, як правило, менш успішні піаністи. Та попри подібні естетичні зауваження критиків на тему стилю виконання, схоже, ніхто не може поставити під сумнів блискучу техніку Ланґ Ланґа, його благодійну діяльність, його нескінченну енергію, його незмінну робочу етику або його безмежний інтерес. Ланґ Ланґ збільшує аудиторію слухачів класичної музики по всьому світу – і продовжує зростати. Він має дуже напружений графік, тож поговорив з кореспондентом журналу Listen в аеропорту під час очікування на відкладений рейс з Чикаго до Пекіна.
Будьте впевнені, зараз Ви – світовий посол музики.
Дякую.
Чого Ви розраховуєте досягнути на цьому посту?
Я залучений у діяльність власного фонду – Lang Lang International Music Foundation. Зараз ми діємо у державних школах, працюємо над навчальними планами, даємо уроки музики, проводимо музичні заняття, розпочавши з Америки. Наша діяльність зосереджується на малозабезпечених регіонах із дуже старанними учнями: Гарлем, Іст-Бруклін. Там чудові діти! Можливо, у них немає коштів для вивчення музики, але ми залучаємо фінансування для шкіл, а також доставляємо до цих закладів фортепіано і вчителів. І разом зі своїм приходом, ми приносимо туди ідею!
Ви мали можливість грати з багатьма виконавцями, з якими більшість класичних музикантів ніколи не перетинається. Перш за все, йдеться про Ваш виступ з групою Metallica, де ви разом виконали пісню «One» на церемонії Grammy. Ви були шанувальником Metallica до того?
Я дійсно люблю їх музику, хоча не був настільки знайомий з нею до тієї співпраці, адже не дуже часто слухав цей стильовий напрям. Але Metallica – легендарна група, знаковий колектив. Коли я почав вивчати їх музику і працювати з тими чудовими музикантами, то відчув їхнє величезне захоплення своєю справою, яке надзвичайно надихнуло мене, хоч вони і не класичні музиканти, з якими я працюю щодня. Музиканти з гурту Metallica прекрасні виконавці, і я захоплююсь ними і відчуваю велику повагу до них.
Що ви почерпнули для себе з тієї співпраці?
Ентузіазм. Вони грають, вкладаючи в музику самих себе, і жодним чином не стримують цього пориву. Вони цілковито віддають себе виконанню. Незалежно від того, чи це класична музика, рок-н-рол або важкий метал – її слід зіграти всім серцем.
Як щодо вашої роботи у співпраці з Фареллом Вільямсом і Гансом Ціммером над піснею «Happy»?
Ганс Ціммер написав цю музику. Це була надзвичайна зустріч Фаррелла Голлівудом!
Проте Ви також працювали з Ціммером у написанні музики для мультфільму Kung Fu Panda 3. Ви зауважили, що він зміг відобразити автентичну китайську культуру.
Ганс Ціммер дійсно неймовірна особистість. Він не китаєць, проте включив до музичних композицій мультфільму Kung Fu Panda 3 так багато китайських елементів! Слухаючи музику, написану для усіх трьох серій мультику, ви напевне вирішите, що її написав китаєць! Він дійсно включає до своїх творів традиційні китайські лютні [що китайською звуться – піпа]. А коли я почав виконувати його музику, то дізнався, що він ще і говорить китайською мовою. Дуже важливо, щоб китайська музика мала подібну міжнародну інтерпретацію, тому що це – чудова культура, яка нараховує п’ять тисячоліть. Аж ось – завдяки Гансу Ціммеру ви маєте нове її осмислення.
Розкажіть про Вашу роботу з Гербі Генкоком.
Ми записали твір Гершвіна Rhapsody in Blue, оригінальну композицію для двох фортепіано, яка побачить світ у вересні. Ми здійснили великий тур, з 2010 по 2011 рік, який дійсно став класичним і джазовим туром водночас. Ми грали у багатьох містах Америки та Європи – я так багато дізнався! Слід бути відважним, для того щоб із впевненістю грати на фортепіано з більшою кількістю кольорів.
Що це означає?
Генкок – геній. Він грає з такими прекрасними кольорами. І як у джазового музиканта, у його творчості немає ніяких перешкод. Він абсолютно вільний, духовний хлопець. Його музика надзвичайно приємна і розслабляюча. І я вважаю, що саме цьому класичний музикант повинен вчитися у таких неймовірних джазових виконавців, чуттєвих, чутливих, таких, що відчувають теперішній момент: адже кожна мить – неповторна. Завдяки цьому, їх життя стає набагато цікавішим; вони ніколи не повторюються.
Проте, незважаючи на трофеї, стрічки, нагороди та оплески, перед його приїздом до Філадельфії (штат Пенсильванія, США), Ланґ Ланґ і його батько залишалися невпевненими щодо свого майбутнього. Протягом більш ніж десяти років вони переживали страшну бідність, ізоляцію і напруженість заради того, щоб мати доступ до кращих вчителів, найкращих фестивалів і найкращих можливостей. І все ж конкуренція на міжнародному рівні була жорстокою. Проте одного дивовижного дня, що стався після їх прибуття до Філадельфії, «гора впала з плечей» молодого Ланґ Ланґа.
Того дня вони прибули до квартири, яку їм надав Кертісовий інститут музики. «Ми їхали ліфтом до сьомого поверху», – згадує Ланґ Ланґ, – «Ми пройшли коридором і відкрили двері в бездоганну квартиру з двома спальнями, обладнаними центральним опаленням і кондиціонером. Але найбільш вражаючим був рояль STEINWAY B-211, що стояв у вітальні.
Це був великий момент. Цей рояль став символом нової сторінки у житті молодого артиста. «Для мене це було дуже важливо», – говорить Ланґ Ланґ сьогодні. «Чудовий рояль може подарувати вам особливі відчуття і тон звучання, тож вам сподобається кожна хвилина гри. До того моменту, у мене не було багато шансів практикуватися на такому чудовому роялі. Моя сім’я не могла дозволити собі STEINWAY. Це був перший раз, коли я відчував, що STEINWAY – мій улюблений бренд фортепіано – так близько до мене. Тож я був у захваті. Я вже давно захоплювався Горовицем, Рубінштейном і багатьма іншими великими піаністами STEINWAY. Тоді мені здалось, що це – сон».
Нова школа і новий інструмент стимулювали Ланґ Ланґа, і протягом двох наступних років він перебував на очевидному шляху до величі. Його найвизначніший прорив до визнання відбувся у віці сімнадцяти років, коли Ланґ Ланґа в останню хвилину закликали виконати заміну і зіграти концерт Чайковського разом з Чиказьким симфонічним оркестром. Починаючи від того великого концерту, Ланґ Ланґ своїми виступами став вражати аудиторію по всьому світу, а також став невтомним борцем за доступну дитячу музичну освіту.
Коли зараз подумаю про світових послів класичної музики, то одразу спадають мені на думку Ви, Йо-Йо Ма та Юйчжа Ван. Не може бути випадковістю, що першими думаю саме про трьох вихідців з Азії, які, до того ж, є американцями.
Я справді захоплююсь Йо-Йо Ма, він – неймовірний музикант. З Юйчжею у нас спільний вчитель: Гері Греффман, який мав великий вплив на нас обох. Греффман розуміє культуру Азії та є великим колекціонером творів азійського мистецтва. І цікавим є те, що він вміє поєднати світові культури – чи то з китайською музикою, чи з німецькою музикою чи американською музикою. Я просто записав концерт у Нью-Йорку разом з PBS (Public Broadcasting Service) [черговий майбутній альбом від Sony Classical]. Там є деякі твори Копленда, Бернстайна, Гершвіна і Коула Портера. Також, я хотів би принести китайську музику до Америки, а музику американську – до Китаю! Крім того, зараз я працюю над сольним концертом іспанської музики. Врешті решт, ми є громадянами світу, тож ми можемо поділитися нашою любов’ю, нашою культурою і повагою до різних інтерпретацій.
Ви згадали колекцію творів Греффмана, і я знаю, що ви часто намагаєтеся ставити твори класичних композиторів у відповідному історичному контексті, і робите це через дослідження епохи – навіть через сам сценічний костюм. Як у кінцевому підсумку це допомагає Вам в інтерпретації музики?
Дуже завдячую цим чудовому диригенту Ніколаусу Арнонкуру. Я мав честь грати на піанофорте і клавесині разом із ним, а також слухав барокову і стародавню музику на його оригінальних інструментах. А в моїй родині батько грав на китайському народному інструменті, ерху [старовинний китайський струнний смичковий інструмент, оригінальна двухструнна скрипка з металевими струнами]. Мені дуже подобалося слухати ці стародавні та дуже поетичні композиції, виконані на оригінальних інструментах. Саме це подарувало мені такий «справжній» смак.
Тепер, коли ви стаєте все більш зрілим виконавцем – чи є композитори, сприйняття яких для Вас змінилося?
Так, абсолютно. Сприйняття кожного композитора для мене тепер відрізняється від того часу, коли я був дитиною, або навіть підлітком. Ми ростемо разом зі своєю музикою. Особливо, коли мова йде про таких композиторів, як Бах, Брамс, пізній Бетховен – вони мають на мене величезний вплив у процесі дорослішання.
Чому так?
Не знаю. Їхня музика є позачасовою. Я маю на увазі, що також по-іншому дивлюсь тепер і на Моцарта, і на Шопена. Проте вважаю, що пізні сонати Бетховена, концерти Брамса, «Варіації Гольдберга», створені Бахом, більше впливають на людину, яка стає старшою. Я в цьому переконаний. Ця моя думка цілком природня, невимушена. І це зовсім не означає щось на кшталт: «Гаразд, сьогодні вам слід грати «Варіації Гольдберга». Ні, це все приходить саме собою, поступово, коли ви стаєте більш зрілим.
У дитинстві Ви переживали важкі часи, будучи солістом. Коли я спілкувався з піаністом П’єром Лораном Емаром, він розповів про вдячність за те, що розпочав свою кар’єру з П’єром Булесом та Ensemble Intercontemporain, адже він врятував його від того, що він назвав «отруйним життям соліста». Але ви, безумовно, ведете зараз дуже соціальний стиль життя. Чи життя соліста залишається для вас важким?
Коли я жив у Пекіні, скоріше йшлося про навчання у консерваторії і про консерваторський спосіб життя, про зосередженість лише на фортепіано. Але коли я приїхав до Кертісового інституту музики, Гері Греффман помітив мене – спілкуючись зі мною, кожного тижня вибираючись зі мною га чай, знайомлячи мене з людьми, він навчав мене висловлювати свої почуття щодо музики і життя, бути більш комунікабельним, а не просто тим, хто сидить вдома, і практикується кожен день. Мені дуже подобається такий підхід. Будучи людьми, ми не можемо просто закрити себе в приміщенні і практикуватися двадцять чотири години на добу. У практиці самій по-собі немає нічого поганого, але нам також необхідно вийти. Хоча б для того, щоб бути здоровою людиною, щоб бути нормальним, звичайним… хлопцем. [Сміється]
Ця стаття спершу з’явилася у журналі STEINWAY & SONS Listen: Life with Music & Culture
Відвідайте
Steinway & Sons
Знайдіть шоурум Steinway поруч і випробуйте інструмент особисто